Предыстория: в историко-краеведческим музее работает Бондаренко, который в Москве защитил диссертацию по актуальнейшей теме: “Взаимоотношения Временного правительство и Украинской Центральной Рады”. Типа, всем не наплевать.

Этот Бондаренко обругал музей за недостаточную украинофильность выставки “Революционный формат”, посвященной украинской “революции” 1917-21г.г. В ответ, прочие сотрудники музея прислали опровержение, доказывающее, что они гораздо радикальнее украинофилы, чем Бондаренко. К сожалению, опровержение слишком коротко и не доходит до корней древних укров, а также не рассматривает украинское происхождение Адама, Каина и Авеля, но достаточно комично, чтобы понравиться нашим читателям:

Автору інтернет-повідомлення «Антиукраинская выставка в Одесском историко-краеведческом музее…» слід затямити, що музей – не навчальний заклад, де викладають історію і не кабінет державного службовця. Музей – це місце, де людина поринає в атмосферу історичної епохи самостійно, наодинці зі своїми думками, враженнями і поглядами. І тому в експозиції музею відображені всі боки фронту й барикад Української революції 1917-1921 рр.

Викликає здивування його обурення з приводу того, що пересувна виставка містить матеріали, які знаходяться в експозиції музею, присвячені Українській революції і визвольним змаганням 1917-1921 рр. А що ж там власне має бути? Матеріали присвячені заснуванню чи благоустрою Одеси? І чому пересувна виставка повинна містити абсолютно інші матеріали? Автор хотів би, ясна річ, щоб там було вміщене фото українських воїнів, яких на відкритій лекції для працівників музею він назвав «одеськими гайдамаками біля будинку Одеського військового округу». Але з’ясувалося, що на знімку були не одеські гайдамаки, а українські січові стрільці в Києві. Для чого ж потрібне фото січових стрільців у Києві, коли на виставці представлене фото січових стрільців в Одесі, під час навчання в гарматній школі?

Автор закидає антиукраїнський характер виставці на підставі того, що на ній представлені фотографії, листівки та інші матеріали, так би мовити «комуністичного походження». Але ж повторимо, що це – музейна виставка. За логікою автора пасквілю, німецька каска часів Другої світової війни в експозиції будь-якого музею це – справжнісінька пропаганда нацизму і працівників музею потрібно судити за статтєю 161 кримінального кодексу України (до речі, він як раз там і працює, де ця каска лежить під склом і таким чином «з великим успіхом» «за державний кошт» «пропагує нацизм»). А чому ні?

Автору не подобається, що на виставці показані фотографії одеських більшовицьких урядовців. Але на наш погляд, у більшості з них такі огидні пики, що в принципі, відвідувач до них симпатією навряд чи проникнеться. Натомість, фотографії українських діячів – гарні й шляхетні. (От редакции: мы специально оставили этот абзац, чтобы читатели видели “пики” нынешних украинских националистов и их уровень дискуссии.)

Автор з рішучістю радянського пропагандиста записує в «бандити» одного з видатних діячів Української революції, а саме – отамана Матвія Григорьєва, який викинув з Одеси інтервентів Антанти (чого не змогла зробити Директорія) і закликає його «не рекламировать». (Для музейных работников этот бандит, организатор геноцида – вжаный деятель Украины – ред.) І взагалі бере на себе роль такого собі цензора, який має право викреслювати з історії імена, які йому не подобаються, так само як у 1937 році викреслювали з підручників діячів, яких знищила сталінська репресивна машина. На мій особистий погляд знищила абсолютно справедливо. (Забавно видеть, как украинские националисты хвалят Сталина – ред.)

Інтернет-повідомлення свідчить, що його автор взагалі не розуміє – що представлене на виставці. Він говорить, що на виставці представлене зображення «повешенного крестьянина в вагоне для скота». Але по-перше – це не селянин, а таємний агент гетьманської Державної варти, а по-друге це – не чоловік, а жінка, а по-третє – не у вагоні для худоби, а в помешканні. Ну прямо як у відомому анекдоті!

Безумовно, виставка не є ідеальною і потребує подальшого доопрацювання. І працівники музею цього не заперечують. Так! Присутні деякі штампи радянських часів, наприклад, австро-угорські й німецькі союзники України називаються «окупантами» (для украинских националистов, оккупировавшая Украину немецкая армия задним числом стала союзником – ред.) Але часто австро-німецькі союзники справді поводили себе в Україні як окупанти (особливо на Півдні України), ігноруючи місцеву українську адміністрацію і українські закони (украинские законы в 1919-21 годах – ха-ха – ред.) Наприклад, австро-німецька військова адміністрація застосовувала по відношенню до громадян України смертну кару, в той час як вона за українським законом була скасована (союзники забыли спросить оккупированных – ред.) Є й деякі інші недоліки. За браком матеріалів не достатньо відображений більшовицький терор проти населення Півдня України (атаман Григорьев – не бандит, зато большевики устроил террор – ред.) Але назвати виставку антиукраїнською, прокомуністичною і проросійською це – відверта брехня й наклеп. Виставка знайомить відвідувача з найвидатнішими українськими громадськими діячами, політиками і воєначальниками, як в масштабах України, так і міста Одеси. На виставці ми можемо ознайомитись з текстом усіх чотирьох універсалів Центральної Ради та іншими найважливішими державними актами Центральної Ради – Гетьманату – Директорії. Представлені фото, реліквії, документи і матеріали, повязані з героїчною боротьбою української армії з червоними і білими московськими окупантами. Окремий стенд, присвячений виключно антикомуністичному українському повстансько-партизанському рухові на Одещині в період 1919-1921 років.

Але автор інтернет-повідомлення діє за принципами: «все плюндрувати, якщо не я зробив» і «всі навколо вороги й дурні, а я – один патріот і найрозумніший». Але є ще колектив музею, який у важких умовах сумлінно робить свою справу.