Самооборона на чолі з пожежною машиною вже дійшла до СБУ коли дали сигнал повертатись: біля «Афіни» затиснули сепаратистів, потрібна допомога. Дуже швидко, бігом люди повернулись назад. На вході до провулку Віце-адмірала Жукова нас зустріли жінки й попередили, що в сепаратистів зброя. Вперше я почув про вбитого хлопця.

З самообороною у вузькому провулку мені робити було нічого, тож я обійшов через Преображенську аж до Дерибасівської. Усвідомлення того, що люди будують справжні барикади й це вже давно перейшло рівень звичайної вуличної бійки, прийшло зненацька. Адреналін в крові бурлить та дозволяє швидко рухатись і думати, проте не усвідомлювати розмах подій.

Бої потроху концентрувались біля «Афіни», люди постійно рухались вперед-назад. В якийсь момент пожежна машина приїхала й потроху пробила барикади, а тоді знову люди відбігли назад: з «Афіни» почали кидати скло та стріляти по людях. Натовп схлинув, але скоро знову пішов вперед. Цього разу – вже до кінця.

Дуже швидко ми пройшли Грецьку до Соборки, а потім звернули на Преображенську. Люди цілеспрямовано йшли містом на Кулікове поле. З вікон висовувались люди і кричали “Слава Україні!” й “Нарешті!”. Багато хто знімав на відео та вивішував з вікна прапор.

Ця хода від центру до вокзалу значно відрізнялась від звичайної ходи. Зазвичай люди постійно кричать гасла та радіють, але не цього разу. Цього разу на гасла відповідали неохоче, в’яло й далеко не всі з натовпу. Цього разу люди цілеспрямовано йшли до мети. Єдине, що вдалося заспівати разом – це Гімн України.